Робота горя – насправді, важкий процес, під час якого ми вирішуємо такі завдання: визнання факту та обставин втрати, переживаємо біль та всі супутні почуття, відновлюємо відносини з оточенням, у якому відчуваємо відсутність об’єкта втрати.
Але на цьому шляху нам дуже допоможе адаптивність – вміння залишатися
цілісною особистістю, створювати для себе нові цінності та норми, перетворювати середовище навколо себе.
Ми продовжуємо цикл публікацій про переживання втрати разом із платформою “Твій психолог”. І сьогодні поговоримо про те, як оцінити свій стан та звернутися за допомогою.
В результаті проживання горя людина приймає те, що з нею сталося та інтегрує це у свій досвід. Для кожного цей процес відбувається по-різному. Хтось може прийняти втрату одразу, а комусь знадобиться час. Легше цей процес переживати за підтримки спеціаліста-психолога.
Ми ще раз наголошуємо на тому, що не існує жодних “ідеальних” сценаріїв для проживання горя. Але в психотерапевтичній практиці нормою вважається наступна послідовність:
Визнання факту того, що смерть сталася
Щоб пережити смерть близької людини, треба визнати реальність того, що сталося.Спочатку ми на автоматі намагаємося встановити контакт із покійним — «бачимо» його серед людей у натовпі, механічно намагаємося до нього додзвонитися, сервіруємо для нього стіл, тощо. Зазвичай цей етап завершується без будь-якої допомоги ззовні. Але якщо надія на повернення померлого набуває стійкого характеру (ігнорування факту смерті, використання містичних практик для зв’язку з померлим) – це ознака того, що людина не справляється самостійно з визнанням факту смерті.
Переживання болю втрати
Людині необхідно пережити важкі почуття, щоб не нести цей тягар через все життя. Відстрочене переживання ускладнюється ще й тим, що далі буде все складніше отримувати підтримку оточуючих.
Після прийняття факту смерті члени сім’ї стикаються з різноманітними почуттями, болючими та нестерпними. У цей період важливо не ховати біль, не уникати своїх переживань, а спробувати прожити їх, не втрачаючи контакту з собою та близькими.
Реорганізація життя після втрати близького.
Членам сім’ї необхідно перерозподілити функції, які робив померлий у ній. Також можна виробити ритуали, які допомагають зберегти пам’ять про померлого — наприклад, періодичні відвідування цвинтаря або перегляд улюбленої телепередачі. Важливо зберегти баланс свого комфорту, комфорту близьких та пам’яті про померлого, щоб ритуали не перетворилися на культ особистості. Тут допоможуть розмови з близькими про ритуали, робота зі спеціалістом та прослуховування до власних відчуттів.
Ускладнені форми проживання втрати
У деяких випадках людині складно впоратися із процесом горювання. Ускладнену реакцію втрати можна визначити за такими критеріями:
якщо людина пережила втрату близької людини як мінімум 1 рік тому (для дітей – 6 місяців);
з моменту втрати як мінімум один із симптомів проявляється більшу частину часу:
- постійна сильна туга за померлим,
- відчуття сильного болю втрати,
- постійні думки про померлу людину, обставини її смерті.
- неможливість прийняти втрату, нездатність повірити в реальність втрати, або емоційне оніміння,
- відсутність позитивних спогадів про померлу людину,
- злість щодо реальності втрати,
- почуття провини чи негативні думки про себе у зв’язку зі смертю людини,
- надмірне уникнення всього, що нагадує про втрату людини;
- відмова виконувати звичні обов’язки: доглядати за дітьми, чи виконувати завдання по роботі
- бажання померти, щоб возз’єднатися з померлою людиною
- суїцидальна та самоушкоджуюча поведінка
- нездатність довіряти іншим людям з моменту втрати, Настороженість щодо інших людей, наприклад надмірні заходи безпеки, з метою не втратити ще когось з близьких
- відчуття самотності та відчуженості від інших,
- відчуття, що життя не має сенсу без померлої людини,
- відсутність інтересу продовжувати займатися улюбленою діяльністю або планувати майбутнє після втрати.
Якщо ви помітили хоча б декілька з вищезазначених симптомів в своїй (або у близького) поведінці та емоційному стані через більше, ніж рік після загибелі людини, обов’язково зверніться за допомогою спеціаліста (психолога чи психотерапевта).
