Немає ідеального механізму проживання втрати. Але так чи інакше кожен проходить через етап горювання. Це необхідний процес, завдяки якому ми опрацьовуємо біль втрати, знову знаходячи почуття рівноваги та повноти життя.
Для того, щоб глибше розібратися у цій темі ми звернулися до психологів платформи “Твій психолог”.
У кожного своя здатність до переживання горя, на неї впливають одразу декілька факторів:
- нестача турботи в дитинстві ускладнює процес переживання горя
- коли смерть близької людини відбувається раптово або за обтяжливих обставин – прийняти цей факт ще складніше
- також важко пережити втрату, якщо відносини з померлим були обтяжені незавершеними конфліктами чи справами
Іноді процес горювання взагалі може виглядати як відсутність почуттів, і це також нормально. Справа в тому, що наша психіка має спеціальні інструменти, які допомагають від “перегріву”. Свого роду укол анестезії. Так, болю немає, але це зовсім не означає, що всередині нас все гаразд. Тривале емоційне відсторонення від ситуації також небезпечне для нашої психіки. “Непроживання” почуттів не дає нам вийти до нового життя.
Процес горювання психологи називають “роботою горя” – це складна і досить тривала у часі робота, яку проводить наша психіка у відповідь на втрату. Це цілий комплекс із важких та різних відчуттів, сенс якого, насамперед – визнання факту втрати.
Американська психологиня, творець концепції психологічної допомоги Елізабет Кюблер-Росс описала п’ять стадій, через які проходить людина, яка втратила близького:
- заперечення, або ізоляція
- гнів
- торг
- депресія
- прийняття
Але кожна людина переживає всі стадії втрати по своєму, у власному порядку. Ми унікальні, тому не існує жодної “вірної” схеми.
Заперечення – на цьому етапі ми відмовляємося вірити у те, що відбувається. Нам важко прийняти, що рідна людина пішла назавжди, і ми не можемо її повернути. Часто на цьому етапі ми “впізнаємо” померлого в натовпі, нам сняться сни за його участю. Як тільки заперечення та шок проходять, назовні виходять справжні почуття. Це інстинктивна реакція на біль, втрату чи трагічні зміни. Заперечення захищає нас від руйнівної сили почуттів, поки ми не будемо готові з ними справитись.
Найкраще, що можна зробити для себе в цьому етапі, це знайти в собі сили поговорити з кимось про те, що сталось. Це може бути кризова консультація психолога, чи розмова із кимось із близьких. Озвучення того, що сталося, сприятиме тому, щоб прийняти реальність втрати, осмислити її.
Наступний етап – це злість. Коли ми вже не можемо заперечувати очевидне, нас починають переповнювати емоції: обурення, роздратування, лють. Ми можемо “виливати” ці емоції на своїх близьких, на малознайомих людей, на світ загалом. Нам здається, що життя таке несправедливе тільки до нас. Стадія гніву кожного проходить індивідуально і є нормою проживання втрати.
У цій стадії важливо звернути увагу на свої емоції та не засуджувати себе за них. А навпаки, дозволити собі відчувати той гнів, навіть якщо він направлений на померлу близьку людину. Нагадуйте собі, що це ок відчувати так, нормалізуйте для себе цей процес. А також нагадуйте собі про те, що ми не здатні контролювати власні емоції, тільки поведінку, тому не варто відчувати себе винними за те, що відчуваємо.
Третій етап – це торг. Тут ми починаємо “грати” у ймовірності: якби я була поруч, цього б не сталося і таке інше. Ми поринаємо у світ ілюзій, але реальність завжди сильніша. Рано чи пізно нам доведеться розпрощатися з ними та перейти до четвертого етапу.
Для цього етапу дуже важливо вчитись розділяти зони відповідальності, працювати із власним почуттям провини та повертатись у “тут і зараз”, зупиняючи думки про те, як могло б бути.
Депресія. Для людини, яка страждає, – це як падіння в прірву. Нам здається, що в нас повністю опустилися руки, все не має сенсу. Ми розуміємо подію повною мірою, проживаємо втрату. Але ми все ще недостатньо сильні для того, щоб почати нове життя.
Важливо розуміти, що ця стадія може тривати доволі довго, тому важливо турбуватись про власні ресурси (добрий сон, харчування, заняття спортом, хобі тощо), залучитись підтримкою близьких людей, чи спеціалістів у сфері ментального благополуччя.
І, нарешті, останній етап – це прийняття. Ми погоджуємося з реальністю, приймаємо її і певною мірою відчуваємо полегшення. Це не означає, що біль пішов назавжди. Ми навчилися жити з ним. На цьому етапі ми також формуємо свою нову ідентичність – приймаємо себе за інших життєвих обставин.
Тут важливо бути відкритим для побудови нової системи життя і стосунків уже без близької людини: перерозподілити наявні обов’язки, провести аудит свого життя зараз, прагнень і намірів на майбутнє.
Немає ідеальної схеми проживання кожного етапу. Кожен робить свою “роботу горя” по-своєму.
Для переживання горя нам також потрібен час та простір. Цим і пояснюється наявність обряду похорону та оплакування померлого в більшості релігій. Ці ритуали допомагають відразу в кількох аспектах: прожити скорботу повною мірою та прийняти факт смерті. Дозволяйте собі пройти всі ці ритуали для того, щоб прожити своє горе.
Ми хочемо ще раз сказати вам, що немає ідеальних сценаріїв. Але зараз ви вже допомагаєте собі – ви пізнаєте природу свого стану. Не уникайте його, дайте пройти собі всі етапи, зробити всі необхідні дії та ритуали на шляху до прийняття та нового життя.
